В одній із моїх мандрівок мене супроводжувала «Маленька паризька книгарня» – книга, яка проймає до кісток. Якби я не прочитала її, то ніколи б і не уявила, що можна так трепетно, так піднесено зобразити одне кохання на трьох.

Тема «любовного трикутника» вічна, але невдячна. Часто письменники, намагаючись відтворити складні сплетіння доль, бредуть манівцями, не в змозі віднайти потрібні слова для зображення всієї сили, глибини та трагічності таких стосунків, щоб вони не видалися читачеві банальними, вульгарними або смішними... Але це не про Ніну Джордж і її роман «Маленька паризька книгарня»!

Із перших сторінок твору мене захоплювали філософські роздуми про силу книг, їхній цілющий уплив на душі людей. І водночас із перших сторінок твору мене захоплювала й історія кохання, яке час і відстань не в силах притлумити. Я не хотіла вірити в існування таких почуттів, адже мій скепсис повсякчас нашіптував мені, що таке самозречення заради любові та в його ім’я жінки, яку один чоловік змушений ділити з іншим, не можливе, йому немає місця у цьому до болю паскудному світі, де так легко і швидко можна замінити одне іншим. Але Ніна Джордж не залишила шансів моїй зневірі.

«Маленька паризька книгарня» – твір виняткової краси. Ця книга про любов, книги та… їжу. Читаючи її, ви розбурхаєте в собі читацький голод і той голод, який не тітка. Саме тому іноді ваш шлунок вимагатиме чогось екстраординарного, скажімо, чогось такого, що мало би лавандовий смак. Читаючи її, вам захочеться відчути на собі силу почуттів, не підвладну ніяким стихіям... Нехай навіть і алогічних, які існують поза причиново-наслідковими зв’язками...